Античний світ на українських землях: грецькі міста, скіфи та сармати

Історія українських земель задовго до появи Київської Русі була далеко не периферійною. Північне Причорномор’я протягом століть залишалося простором, де перетиналися морські торговельні шляхи, грецькі міста-держави та величезний степовий світ.

Тут існували Ольвія, Херсонес Таврійський, Тіра та Пантікапей, формувалося Боспорське царство, а в степах змінювали один одного кіммерійці, скіфи та сармати. Вони торгували, воювали, укладали союзи, запозичували технології та впливали один на одного.

Тому антична історія України – це не лише історія грецьких колоній. Це історія взаємодії двох великих світів – Середземномор’я та Великого степу. А відволіктися від буремного сьогодення і глибше зрозуміти своє коріння нам допоможе гід від військторгу Punisher.

Що таке античний період на українських землях?

У широкому історичному сенсі античність – це період історії Стародавньої Греції та Риму. Для території сучасної України поняття має дещо конкретніший зміст: насамперед ідеться про історію грецьких міст-держав Північного Причорномор’я та суспільств, із якими вони контактували.

Інститут археології НАН України визначає свій напрям дослідження античної історії Північного Причорномор’я від середини VII ст. до н. е. до початку V ст. н. е. Саме в цей період на узбережжі Чорного моря виникають і розвиваються античні міста, а степові території переживають зміну кількох великих політичних і культурних об’єднань.

Це важливе уточнення: античний світ на українських землях не був єдиною державою чи єдиною культурою. Поруч існували різні народи, поліси, царства та племінні об’єднання. Тому історію цього періоду зручно розглядати як постійний діалог між містом і степом, морем і суходолом, грецькою традицією та місцевими культурами.

Кіммерійці: степ до скіфів

До скіфів у степовій зоні Північного Причорномор’я відомі кіммерійці. Їх пов’язують із раннім I тисячоліттям до н. е., а в VII ст. до н. е. у степах регіону вони поступово поступилися місцем скіфським групам.

Кіммерійці не залишили власних писемних хронік, тому значна частина інформації про них походить із археології та античних авторів. Їх пов’язують із кочовим і напівкочовим способом життя, конярством та військовою культурою степу.

Саме в цей час починається новий етап історії регіону: степ дедалі активніше включається у великі політичні та торговельні процеси, які охоплювали Чорномор’я, Кавказ, Передню Азію та Середземномор’я.

Кіммерійський період важливий ще й тому, що він показує: до появи грецьких полісів Північне Причорномор’я вже мало власну складну історію та було пов’язане з ширшим світом Євразійського степу.

Як греки прийшли до Північного Причорномор’я?

Грецька колонізація Північного Причорномор’я розпочалася в другій половині VII ст. до н. е. Одним із найдавніших осередків стало поселення на острові Березань.

У VI ст. до н. е. на узбережжі та в Криму виникали нові міста: Тіра, Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Керкінітіда та інші. Наприкінці V ст. до н. е. у Південно-Західному Криму виник Херсонес Таврійський.

Це були не просто торгові факторії. Згодом багато поселень перетворилися на повноцінні поліси – міста-держави зі своїми органами управління, законами, громадянськими колективами, монетами та економічною системою.

Греки обирали місця для поселень не випадково. Важливими були доступ до моря, зручні бухти, родючі землі, рибні ресурси та можливість торгувати з населенням степу. І тут виникає особлива економічна модель: грецькі міста були морською брамою до степу, а степ – джерелом сільськогосподарської продукції, худоби, риби та інших товарів.

Ольвія: місто на перехресті степу й моря

Ольвія виникла на початку VI ст. до н. е. в районі Дніпро-Бузького лиману. Її заснували грецькі переселенці, пов’язані насамперед із Мілетом та іншими іонійськими містами. Положення Ольвії було надзвичайно вигідним. З одного боку – море та морські торговельні маршрути, з іншого – степ, де жили скіфи та інші народи.

Місто займалося землеробством, виноградарством, рибальством, ремеслами та торгівлею. Ольвія карбувала власну монету, мала агору, громадські споруди, храми та інфраструктуру порту.

Її економічне життя було тісно пов’язане зі степом. Ольвія імпортувала вино, оливкову олію, кераміку, тканини та інші товари, а натомість отримувала зерно, худобу, вовну, рибу та іншу продукцію.

У V-III ст. до н. е. Ольвія переживала період найбільшого розквіту. Площа міста становила близько 50 га. Але Ольвія не була ізольованим “грецьким островом” посеред степу. Її історія – це постійна взаємодія з сусідніми народами.

Херсонес Таврійський: античне місто в Криму

Херсонес Таврійський виник у Південно-Західному Криму наприкінці V ст. до н. е. – приблизно 422-421 рр. до н. е. Його заснували грецькі колоністи з Гераклеї Понтійської. На відміну від багатьох інших грецьких колоній Північного Причорномор’я, Херсонес був дорійською колонією.

Місто швидко стало важливим політичним, торговельним і ремісничим центром. Його економіка спиралася на землеробство, виноградарство, рибальство, ремесла та торгівлю.

Херсонес карбував власні монети та контролював значну частину Південно-Західного Криму. А його історія особливо цікава тим, що місто пережило саму античну епоху. Після античності воно стало важливим центром Візантійської імперії та продовжувало існувати багато століть.

Боспорське царство: коли поліси об’єдналися

Приблизно 480 року до н. е. на Керченському та Таманському півостровах сформувалося Боспорське царство. Його столицею став Пантікапей, розташований на місці сучасної Керчі.

Це була вже інша модель державності, ніж у більшості грецьких полісів. Боспорське царство мало монархічну форму правління та об’єднувало низку міст і територій по обидва боки Керченської протоки.

Особливої могутності воно досягло у IV-III ст. до н. е. Основу економіки становили землеробство, виноградарство, рибальство, ремесла та торгівля. Одним із головних напрямів експорту було зерно. Боспор постачав продукцію до грецького світу, одночасно підтримуючи активні контакти зі скіфами, сарматами та іншими сусідами.

Сам Пантікапей був великим політичним і культурним центром. Його монети, архітектура та археологічні пам’ятки сьогодні є одними з найважливіших джерел для вивчення античної історії Криму.

Скіфи: господарі Великого степу

У VII-III ст. до н. е. скіфи були однією з головних сил степової зони Північного Причорномор’я. Найвищого політичного впливу вони досягли у VI-IV ст. до н. е.

Водночас важливо не уявляти скіфів як одну централізовану “націю” в сучасному розумінні. Під назвою скіфів об’єднують різні племінні та політичні групи, пов’язані зі скіфським світом та іраномовним культурним середовищем.

Скіфське суспільство було неоднорідним. Поруч із кочовими групами існували осілі землеробські громади. Значну роль відігравали кіннота, військова організація та контроль торговельних маршрутів.

Саме скіфський період залишив величезну кількість археологічних пам’яток – від курганних поховань до укріплених поселень.

Особливе місце посідає скіфське золото. Вишукані прикраси, зброя, кінська збруя та предмети поховального інвентарю демонструють високий рівень металообробки й складні культурні контакти між степом та античним світом.

Скіфська могутність не була вічною. У IV ст. до н. е. цар Атей зміг значно посилити політичну єдність частини скіфських груп, але 339 року до н. е. загинув у битві з військом македонського царя Філіппа II. У наступні століття скіфи дедалі сильніше відчували тиск сарматських груп.

Скіфи та греки: не лише війна

Відносини між скіфами та греками часто уявляють як постійне протистояння. Насправді картина була набагато складнішою. Так, війни та політичні конфлікти відбувалися. Але не менш важливою була торгівля.

Грецькі поліси потребували продукції степу – передусім зерна, худоби, риби та іншої сільськогосподарської продукції. Натомість у степ надходили вино, оливкова олія, кераміка, тканини, предмети розкоші та ремісничі вироби. Через це культурний вплив ішов в обидва боки. Грецькі майстри працювали для скіфської знаті, а грецьке мистецтво адаптувалося до місцевих сюжетів.

Саме так виникло явище, яке сьогодні називають греко-скіфським мистецтвом: античні техніки та форми поєднувалися зі степовими сюжетами, образами тварин і місцевою символікою. Тому античний світ на українських землях – це не історія двох герметичних цивілізацій. Це історія постійного обміну.

Сармати: нова сила степу

Починаючи з останніх століть до н. е., політична карта степу змінюється. На перший план виходять сарматські групи. Сармати – це не один народ у сучасному розумінні, а конфедерація споріднених кочових іраномовних племен. Серед них античні джерела згадують, зокрема, роксоланів, язигів, аорсів та аланів.

У III ст. до н. е. сарматські групи посилили свій вплив у степах, а згодом значна частина територій, де раніше домінували скіфи, опинилася в сарматському політичному та культурному середовищі. Це не означало миттєвого зникнення всього попереднього населення. Відбувалися переміщення, змішування та культурна взаємодія.

Сармати також активно контактували з античними містами. Частина їхніх груп проникала на території грецьких держав, осідала там і поступово включалася до місцевого економічного та культурного життя. Так формувався ще складніший світ, у якому грецькі, скіфські та сарматські традиції взаємодіяли протягом століть.

Що змінилося з приходом Риму?

Римський вплив у Північному Причорномор’ї посилювався поступово. У середині I ст. до н. е. частина античних держав регіону опинилася у сфері впливу Мітрідата VI Євпатора, а після його поразки перед Римом ситуація змінилася.

Рим не перетворив усе Північне Причорномор’я на одну провінцію. Натомість він встановлював контроль або протекторат над окремими державами та розміщував гарнізони в стратегічно важливих центрах. Так, у II-III ст. н. е. римська військова присутність була особливо помітною в Криму та інших пунктах регіону. Ольвія також у певний період мала римський гарнізон.

Таким чином, Рим увійшов у вже сформований світ і не створив його з нуля. Він включився в систему, де вже існували грецькі поліси, Боспорське царство, скіфські та сарматські групи й розгалужені торговельні зв’язки.

Чому античні міста занепали?

Занепад античних міст Північного Причорномор’я не був однією подією. Частина полісів почала втрачати економічну та політичну стабільність ще наприкінці II ст. до н. е. Через регіональні конфлікти, зміни торговельних маршрутів і посилення степових сусідів змінювалася вся система, на якій трималося процвітання міст.

У III ст. н. е. ситуацію різко погіршили готські походи та порушення торговельних зв’язків. У IV ст. новий масштаб змін принесли гуни. Багато античних центрів були зруйновані або втратили колишнє значення. Ольвія після готських нападів у IV ст. остаточно занепала. Але говорити про повне й одночасне зникнення античних міст неправильно.

Найкращий приклад – Херсонес. Він пережив античну епоху та продовжив існувати вже в нових політичних умовах, ставши важливим візантійським центром. Тобто античний світ не просто “зник”. Він трансформувався.

Якою була античність на українських землях?

Якщо спробувати уявити Північне Причорномор’я приблизно 2000-2500 років тому, перед нами постане зовсім не порожній степ. На узбережжі Чорного моря стояли грецькі міста з портами, храмами, агорою, майстернями та монетним двором. У Криму існували Херсонес, Пантікапей та інші міські центри. У степу переміщувалися кочові об’єднання, а між містами й степом ішли торговельні каравани та морські судна. Тут одночасно можна було зустріти:

• грецьку мову та античну міську культуру;

• скіфську військову традицію;

• сарматські кочові об’єднання;

• місцеве землеробське населення;

• римських військових;

• товари з Егейського світу, Малої Азії та інших регіонів.

Саме ця багатошаровість і є головною особливістю античної історії українських земель. Це був не “край цивілізованого світу”, а контактна зона (перетин) кількох великих культурних просторів.

Що залишила античність в історії України?

Антична спадщина українських земель – це далеко не лише руїни стародавніх міст. Археологи знаходять тут монети, кераміку, зброю, прикраси, написи, скульптуру, залишки житлових і громадських споруд, поховання та предмети повсякденного життя. Вони дозволяють відновлювати історію суспільств, які не залишили після себе власних письмових хронік.

Особливо важливо, що античні міста були частиною великих міжнародних торговельних мереж. Через них українські землі були пов’язані з Егейським світом, Малою Азією, Балканами та Східним Середземномор’ям.

Але античність не була єдиним шаром давньої історії України. До неї існували значно давніші етноси – зокрема Трипільська культура, яка залишила після себе величезний археологічний комплекс поселень, кераміки та інших пам’яток. Про неї ми вже розповідали окремо – у статті про Трипілля.

Після античної епохи історія регіону також не обірвалася. З’являлися нові археологічні культури та суспільства, змінювалися політичні центри, а у V-VII ст. письмові джерела вже фіксують слов’ян та антів.

Кожен з періодів – це лише один із шарів значно довшої історії українських земель. Про те, як історична пам’ять, державність, культура та символи формують сучасне розуміння української ідентичності, ми докладніше говоримо у статті "Українська національна ідея: хто ми і куди нам". 

Історія, яку можна носити із собою

Історія не залишається лише на сторінках підручників чи в музейних вітринах. Давні образи, мотиви та українська символіка отримують нове життя в сучасній культурі.

У Punisher цю тему можна продовжити, наприклад, через худі Peklo.Toys “Semarhl Small” або нашивку M-Tac “Тризуб (Стилізація)” Laser Cut. Це вже сучасні речі, але сама ідея використання історичних образів і символів залишається тією ж: нагадувати про культурну спадщину не лише під час читання про минуле, а й у повсякденному житті.

igorivandikov

Ігор Івандіков — автор статті

Project Manager

Має понад 3 роки досвіду роботи у сфері бівачного спорядження. Добре розбирається у товарах для туризму, кемпінгу та активного відпочинку.

Відповідає за координацію проєктів, контроль строків та якість виконання завдань.

Захоплюється футболом і більярдом, бере участь у змаганнях та має призові місця. Полюбляє активний відпочинок.